Синдром подразненого кишечника (СПК) є поширеним функціональним захворюванням травного тракту, яке характеризується рецидивуючим болем у животі, здуттям живота та розладами стільця. Патофізіологія СПК дотепер остаточно не з’ясована, але основними патогенетичними чинниками цього стану вважають підвищення больової чутливості та порушення моторної функції тонкого і товстого кишечника.

Спазмолітики зменшують асоційований із СПК біль за рахунок пригнічення скоротливості стінки кишечника і протидіють розладам стільця, збільшуючи час транзиту хімусу по товстому кишківнику. Даний систематичний огляд та мета-аналіз мав на меті узагальнити наявні дані щодо застосування спазмолітиків для лікування СПК як поодинці, так і у комбінації. До остаточного аналізу було включено 23 публікації, які описували застосування спазмолітиків у 2585 пацієнтів.

Загальна оцінка ефективності лікування, проведена у дослідженнях самими пацієнтами, виявила перевагу усіх спазмолітиків над плацебо або відсутністю лікування, але достовірності досягла лише перевага для альверину/симетикону та отилонію. Аналогічно, виражене зменшення болю у животі порівняно з плацебо було зафіксовано також для цих двох препаратів.

Вплив спазмолітиків на відчуття розтягнення/здуття живота у дослідженнях описувався рідко, однак у тих публікаціях, де звертали увагу на цей показник, спостерігалася стійка тенденція до переваги спазмолітиків над плацебо, тобто, здатності спазмолітичної терапії зменшувати розтягнення/здуття живота..

Спазмолітики усіх класів були безпечними, що підтвердили і самі дослідження, і їх мета-аналізи.

Прийняття рішень у клінічній практиці потребує відповідей на конкретні питання. З цією метою у наш час
послуговуються доказовою базою, причому якісною доказовою базою, яка відповідає сучасним вимогам до
клінічних досліджень (оцінка за шкалою Jadad ≥3). У дослідженнях спазмолітичних препаратів, проведених до 1995 р., використовуються різні критерії СПК на розсуд авторів, що унеможливлює порівняння та узагальнення результатів цих досліджень.

Відповідно до отриманих у даному мета-аналізі даних, достовірне покращення загального стану пацієнтів з

Рис. 1. Достовірні сприятливі зміни на тлі лікування
СПК спазмолітиками

СПК забезпечували лише альверин/симетикон (відношення шансів (ВШ) 1,76; 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,18-2,61)) та отилоній (ВШ 2,03; 95% ДІ 1,49-2,77). Достовірне зменшення абдомінального болю відзначалося для тих самих двох спазмолітиків: альверину/симетикону (ВШ 1,48; 95% ДІ 1,00-2,19) та отилонію (ВШ 1,83; 95% ДІ 1,43-2,34) (рис. 1). Комбінація пінаверію/симетикону забезпечувала зменшення здуття, більш виражене, ніж монотерапія пінаверієм.

Рис. 1. Достовірні сприятливі зміни на тлі лікування
СПК спазмолітиками

Важливим показником при прийнятті клінічних рішень є NNT – number needed to treat, кількість пацієнтів, яку
необхідно пролікувати для того, щоб точно досягти результату у одного із них. Мета-аналізи свідчать, що для

Рис. 2. Ефективність спазмолітиків за показником NNT

препаратів, що використовуються при СПК, цей показник значно варіює і становить від 4 до 20, а для спазмолітиків – від 3 до 25. Відповідно до отриманих у цьому мета-аналізі результатів, спазмолітиками з найнижчим NNT, тобто, найбільш дієвими засобами за критерієм загального покращення стану є отилоній (NNT = 7) та альверин/симетикон (NNT = 8).
Ті ж препарати були найефективнішими за критерієм зменшення інтенсивності болю: для отилонію NNT становила 7, а для альверину/симетикону – 11 (рис. 2). Слід зауважити, що показники NNT, отримані у мета-аналізах, слід оцінювати з обережністю, оскільки вони дуже залежать від вихідного ризику пацієнтів, тому можуть значно відрізнятися у різних дослідженнях залежно від критеріїв включення.

Рис. 2. Ефективність спазмолітиків за показником NNT

Синдром подразненого кишечника (СПК) являє собою функціональний шлунково-кишковий розлад, який характеризується абдомінальним болем, здуттям живота, збільшеною вісцеральною чутливістю та змінами стільця за відсутності органічної причини перелічених симптомів.

Посилене сприйняття вісцерального болю часто асоціюється з місцевою гіперчутливістю кишечника до розтягнення та стійким запаленням низької інтенсивності. Гіперчутливість до розтягнення пов’язана із підвищеною проникністю стінки кишечника, яка може сприяти розвитку локального запалення та, відповідно, підвищеної чутливості закінчень чутливих нервів. Зазвичай, терапевтичний підхід до СПК передбачає симптоматичну терапію і ґрунтується на застосуванні класичних спазмолітиків, як альверину, іноді – у поєднанні із засобом місцевої дії на кшталт симетикону.

Альверину цитрат інгібує захоплення гладком’язовими клітинами кальцію, модулюючи тонус гладких м’язів. В експериментальних моделях було також продемонстровано, що альверин має антиноціцептивні властивості, імовірно, опосередковані антагоністичним впливом на серотонінові рецептори типу 5-HT1A. Симетикон зменшує газоутворення та спричинене ним здуття живота, знижує інтенсивність післяопераційного болю та диспепсії. Комбінація альверину/симетикону усуває симптоми СПК, зокрема, знижує інтенсивність болю та покращує загальне самопочуття.

Дане дослідження передбачало експеримент на щурах, покликаний виявити вплив симетикону на проникність стінки кишечника та пов’язану із нею гіперчутливість товстої кишки, а також порівняти вплив альверину і симетикону окремо із впливом комбінації цих двох діючих речовин при вісцеральному болю.

Було з’ясовано, що при застосуванні у дозі 100 мг/кг симетикон достовірно зменшував штучно індуковане
підвищення проникності стінки кишечника через 6 год після застосування. У випадку введення більшої дози

Рис. 1. Вплив симетикону у різних дозах на проникність кишечної стінки.

(200 мг/кг) зменшення проникності стінки кишечника зберігалося і через 24 год (рис. 1). Оральне застосування симетикону у дозі 200 мг/кг також достовірно зменшувало стрес-індуковану вісцеральну гіперчутливість у відповідь на розтягнення товстого кишечника.

Рис. 1. Вплив симетикону у різних дозах на проникність кишечної стінки.

Що стосується альверину, його пероральне
застосування у дозі 10 мг/кг достовірно
зменшувало кількість абдомінальних
скорочень при розтягненні кишечника на
1,2 мл (з 33,9±3,5 скорочень до 21,1±2,2
скорочень за 5 хв). Зменшення кількості
скорочень спостерігалося і при розтягненні кишечника на 0,8 мл, хоча і не було таким вираженим.

Поєднання альверину цитрату у дозі 7 мг/кг з симетиконом у дозі 100 мг/кг достовірно зменшувало

Рис. 2. Зменшення кількості скорочень кишечника у відповідь на розтягнення: синергізм альверину та симетикону.

гіперчутливість товстого кишечника до розтягнення (рис. 2).

Рис. 2. Зменшення кількості скорочень кишечника у відповідь на розтягнення: синергізм альверину та симетикону.

Слід зауважити, що при окремому застосуванні цих препаратів дані дози не викликали такого ефекту, тобто, альверину та симетикону притаманна синергетична дія, яка забезпечувала повне усунення штучно індукованого розтягненням кишечника вісцерального болю. Наведені дози альверину та симетикону з урахуванням метаболічного коефіцієнту відповідають дозам цих речовин у препараті Метеоспазміл.

Запалення є важливою функцією вродженого імунітету, яка дозволяє протидіяти різним патогенам: вірусам, грибкам та бактеріям. Однак тривале некероване запалення спричиняє надмірне вивільнення запальних медіаторів, що може погіршувати виживаність, індукувати канцерогенез та викликати поліорганну недостатність. У зв’язку з цим надзвичайно важливим є фізіологічний перебіг запальних процесів. Потужним активатором макрофагального запалення є ендотоксин грам-негативних бактерій – ліпополісахарид (ЛПС), під дією якого макрофаги експресують фактор некрозу пухлин α та інтерлейкіни-1, -6 та -12.

Кіназа Src – це нерецепторна білкова тирозинкіназа, яка бере участь у низці біологічних відповідей, зокрема транскрипції генів, адгезії клітин, клітинному метаболізмі та проліферації. Ця кіназа також регулює процеси вродженого імунітету, у тому числі, запалення, що робить її цінною мішенню для розробки нових протизапальних препаратів.

Альверин являє собою релаксант гладеньких м’язів, який діє специфічно у травному тракті та матці. Альверин регулює ректальну гіперчутливість, виступаючи селективним антагоністом серотонінових рецепторів 5-HT1A та регулюючи як Ca2+-залежне, так і Ca2+-незалежне скорочення гладеньких м’язів. Попередні дослідження виявили у альверина і протизапальний потенціал.

У даному дослідженні проводилась оцінка інгібуючого впливу альверину на запальну відповідь за допомогою активованих ЛПС макрофагів in vitro та моделі гострого гастриту на мишах in vivo.

Рис. 1. Інгібування альверином генів прозапальних медіаторів

Було з’ясовано, що ЛПС індукує вироблення оксиду азоту (NO) у макрофагоподібних клітинах, натомість альверин дозо- та часозалежно блокував цей процес. У жодній із проаналізованих концентрацій альверин не був цитотоксичним.

Альверин також інгібував експресію прозапальних генів (індуцибельної NO-синтази, циклооксигенази-2 та фактору некрозу пухлин α), що було підтверджено за допомогою полімеразної ланцюгової реакції у реальному часі (рис. 1). Рівень інгібування сягав 90%.

Рис. 1. Інгібування альверином генів прозапальних медіаторів

Подальші молекулярні дослідження з’ясували, що альверин чинить свою протизапальну дію за рахунок специфічного інгібування ядерного фактору κB та пригнічення фосфорилювання Src-кінази. Імовірно, саме Src-кіназа, а саме, її SH2 домен, є ключовою цільовою молекулою дії альверину
Альверин зв’язується з цим доменом Src-кінази та перешкоджає її фосфорилюванню і активації, таким чином обмежуючи запальну відповідь.

У моделі гострого гастриту in vivo альверин дозозалежно зменшував розмір виразкових дефектів, знижував кровоточивість та почервоніння за рахунок послаблення експресії індуцибельної NO-синтази та фактору

Рис. 2. Зниження виникнення запальних змін під впливом альверину у моделі гастриту на щурах

некрозу пухлин α, а також інших прозапальних генів (рис. 2).

Рис. 2. Зниження виникнення запальних змін під впливом альверину у моделі гастриту на щурах

Таким чином, альверину притаманний широкий спектр протизапальних ефектів, провідним із яких можна вважати вплив на біохімічні каскади ядерного фактору κB (механізм, притаманний також глюкокортикостероїдам та нестероїдним протизапальним препаратам). Оскільки ядерний фактор κB бере участь і у фізіологічних процесах, зокрема диференціації епітелію та рості клітин, тривале системне застосування безпосередніх інгібіторів κB може спричинити значні побічні ефекти. Однак застосування альверину не матиме таких побічних ефектів, оскільки альверин пригнічує лише індуковане патогенами функціонування каскаду ядерного фактору κB, не впливаючи на його фізіологічні функції.

Хронічний абдомінальний біль (ХАБ) – це поширений шлунково-кишковий симптом, який супроводжує низку функціональних хвороб травного тракту, зокрема синдром подразненого кишечника (СПК), функціональну диспепсію та синдром центрально опосередкованого абдомінального болю. Функціональні хвороби травного тракту є дуже поширеними і призводять до погіршення якості життя та збільшення використання ресурсів охорони здоров’я.

Рис. 1. Патогенетичне підґрунтя та лікування хронічного абдомінального болю

У розвитку абдомінального болю провідну роль відіграють зміни моторної функції
шлунково-кишкового тракту та вісцеральної чутливості, тому ХАБ переважно лікують за допомогою спазмолітиків з різними механізмами дії (антихолінергічними/ антимускариновими засобами, інгібіторами кальцієвих каналів, прямими релаксантами гладеньких м’язів) (рис. 1).

Метою даного огляду стала оцінка ефективності та безпеки найчастіше використовуваних спазмолітиків:
альверину, дицикломіну, гіосцину, гіосциаміну, мебеверину, отилонію, пінаверію та тримебутину (рис. 2).

Рис. 2. Механізм дії найчастіше застосовуваних спазмолітиків

Авторами було проведено літературний пошук у базах даних PubMed та Embase з моменту їх заснування до грудня 2020 р. До остаточного аналізу було включено 28 досліджень.

Рис. 2. Механізм дії найчастіше застосовуваних спазмолітиків

Слід зауважити, що порівняння перерахованих вище фармакопрепаратів утруднене методологічними відмінностями у дослідженнях, різними профілями пацієнтів, різними дозами та тривалістю лікування.

Альверину цитрат (АЦ) є спазмолітиком, який широко використовується у лікуванні спазму та болю у товстому кишечнику і в терапії синдрому подразненого кишечника (СПК) у сполученні з симетиконом. Літературні дані свідчать, що АЦ блокує скорочення кишечника, обумовлені ін’єкцією ацетилхоліну чи електричною стимуляцією холінергічних нервових волокон, а також впливає на чутливі закінчення блукаючого нерва у стінці кишечника, які опосередковують відповідь механорецепторів на різнопланові стимули.

Вважається, що спазмолітичний вплив альверину на травний тракт обумовлений впливом на гладком’язові клітини та нервову систему, а також блокадою кальцієвих, натрієвих і калієвих іонних каналів. Клінічні дослідження доводять безпосередній вплив АЦ на чутливу інервацію дистальних відділів травного тракту, що дозволяє цьому препарату усувати низку симптомів СПК.

Одним із вагомих медіаторів гіпералгезії та запалення у травному тракті вважають серотонін, який реалізує свої ефекти переважно через рецептори типів 5-HT1 та 5-HT3. Рецептори типу 5-HT1A у високій концентрації представлені у задньому рогу спинного мозку, і в структурах мозку, які беруть участь в обробці больових сигналів. Такі ж рецептори було виявлено і у нейронах власних нервових сплетінь кишечника. У зв’язку з цим, метою даного експериментального дослідження було вивчення впливу АЦ на вісцеральну ноціцептивну відповідь (алодинію) у моделі вісцерального болю (розтягнення прямої кишки за допомогою роздування введеного балону) на щурах, а також оцінка афінності АЦ до серотонінових рецепторів різного типу (5-HT1A, 5-HT3 та 5-HT4).

У попередніх дослідах було продемонстровано, що поступове розтягнення прямої кишки збільшує частоту скорочень кишечника паралельно об’єму розтягнення. У даному дослідженні введення прекурсора серотоніну (5-HTP) додатково підвищувало цю частоту при найменшому об’ємі балона, а введення АЦ за 5 хв до 5-HTP пригнічувало абдомінальні скорочення, спричинені введенням 5-HTP, а також зменшувало їх частоту при максимальному об’ємі роздування (1,6 мл) (рис. 1).

Попереднє введення АЦ у шлуночок головного мозку також пригнічувало посилені скорочення кишечника, викликані введенням агоніста рецепторів серотоніну типу 5-НТ1А (8-OH-DPAT). Лабораторні дослідження підтвердили, що АЦ здатен потужно інгібувати зв’язування цього агоніста з рецепторами типу 5-HT1A, експресованими на мембранах клітин мозку щурів. АЦ також інгібував зв’язування агоністів рецепторів серотоніну з рецепторами типу 5-HT3 та 5-HT4, але не так інтенсивно. Експеримент підтвердив, що афінність АЦ до підтипу серотонінових рецепторів 5-HT1A у мембрані клітин кори мозку щурів є у 100-1000 разів вищою, ніж до підтипів 5-HT4 та 5-HT3, отже, АЦ можна вважати селективним 5-HT1A-блокатором. Потужність інгібування у всіх випадках залежала від концентрації АЦ.

Таким чином, було з’ясовано, що периферійне введення АЦ пригнічує спричинену 5-HTP алодинію у ділянці прямої кишки. АЦ також блокував алодинічний вплив селективного агоніста рецепторів типу 5-HT1A (8-OH-DPAT) при механічному розтягненні прямої кишки, проте лише при центральному введенні. Це є свідченням того, що дія 8-OH-DPAT на чутливість прямої кишки є центральною, а АЦ не проходить крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Висновок. При системному застосуванні альверину цитрат блокує алодинію, опосередковану попередником серотоніну 5-HTP. Оскільки АЦ не проходить через гематоенцефалічний бар’єр, можна припустити, що механізм алодинії реалізується на периферійному рівні через рецептори 5-HT1A (рис. 2).

Рис. 2. Потенційний механізм дії альверину цитрату

Оскільки вивільнення серотоніну тромбоцитами та хромафінними клітинами кишечника є типовою ознакою місцевих запальних процесів, отримані результати свідчать, що за рахунок серотонін-залежного механізму дії альверину цитрат може бути здатен потужно запобігати розвитку вісцерального болю при функціональних та органічних шлунково-кишкових захворюваннях.

Coelho AM, Jacob L, Fioramonti J, Bueno L. Rectal antinociceptive properties of alverine citrate are linked to antagonism at the 5-HT1A receptor subtype. J Pharm Pharmacol. 2001;53(10):1419-26. doi: 10.1211/0022357011777783

Синдром подразненого кишечника (СПК) – це симптоматичне порушення моторної та чутливої функцій нижніх відділів шлунково-кишкового тракту, яке спричиняє біль та дискомфорт у животі, здуття та відчуття розтягнення живота, зміни стільця. Внаслідок періодичних епізодів яскраво виражених симптомів у багатьох пацієнтів значно погіршується якість життя. 68% пацієнтів з СПК скаржаться на тимчасову непрацездатність або погіршення виконання соціальних функцій щонайменше у 10 днів за 3-місячний період. Крім того, пацієнти з СПК повідомляють про зниження продуктивності праці, часті звернення за медичною допомогою, значні витрати на лікування та високий рівень тривожності.

Патофізіологія СПК ґрунтується на порушеннях моторної функції травного тракту, посиленій вісцеральній чутливості, дисфункції осі «кишечник – мозок», дисбіозі кишечника, мікрозапальних змінах та психологічних розладах.

Найчастіше для лікування СПК призначаються спазмолітики (для усунення болю у животі), диметикон і симетикон (для усунення здуття) та протидіарейні чи, навпаки, проносні засоби. Однак нерідко лікування передбачає велику кількість таблеток, у зв’язку з чим прихильність пацієнта і, відповідно, результат терапії є незадовільними. З метою зменшення сумарного тягаря кількості пігулок доцільно застосовувати комбіновані препарати, які покращують прихильність і забезпечують кращий результат лікування, наприклад, комбінацію альверину цитрату та симетикону (Метеоспазміл).

Альверину цитрат має подвійну фармакологічну дію на кишечник: спазмолітичну та антиноціцептивну, а симетикон протидіє піноутворенню в кишечнику, зменшуючи здуття живота. Нещодавні публікації свідчать про синергічний вплив цих діючих речовин на вісцеральний біль.

У даному багатоцентровому неінтервенційному дослідженні взяли участь 640 пацієнтів з СПК, яким було призначено Метеоспазміл (3 капс./добу протягом 4 тижнів). 33,0% пацієнтів на додачу до Метеоспазмілу приймали щонайменше іще один препарат, найчастіше – пробіотик.

Через 2 тижні лікування Метеоспазмілом середня оцінка болю за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ) знизилася з 78,4±9,9 до 52,8±18,7 балів, а через 34 тижні – до 32,1±21,0 балів.

Рис. 1. Динаміка абдомінального болю/дискомфорту та здуття/розтягнення живота протягом 4 тижнів прийому Метеоспазмілу.

Наприкінці четвертого тижня на лікування відповіли 84,3% учасників. Оцінка здуття за ВАШ також знизилась: з 63,2±27,2 до 40,0±24,4 балів через 2 тижні і до 22,6±20,9 балів через 4 тижні (рис. 1).

Наприкінці періоду лікування частота дефекацій достовірно зменшилась з 2,6±1,5 до 1,4±0,7 разів/день. Частка пацієнтів, які повідомляли про діарею як про основний тип стільця, на початку дослідження становила 55,2%; через 2 тижні цей показник знизився до 23,4%, а через 4 тижні – до 8,9%. Зменшилась і частка осіб, які відзначали перевагу закрепів: з 12,0% на початку дослідження до 2,8% через 2 тижні і 1,3% через 4 тижні.

Паралельно відзначалося зменшення таких скарг як натужування, невідкладні позиви до дефекації, відчуття неповного спорожнення кишечника (рис. 2). Покращення перебігу СПК асоціювалося із покращенням якості життя.

Рис. 2. Зменшення основних симптомів СПК при лікуванні Метеоспазмілом

Дослідниками було зафіксовано лише один випадок побічної дії препарату: тремор м’язів кінцівок у поєднанні з дискомфортом у грудях, який минув самостійно після відміни препарату.

Дуже вагомою перевагою Метеоспазмілу можна вважати те, що дана комбінація дозволяє зменшити загальну кількість необхідних таблеток, що покращує прихильність пацієнтів до лікування та забезпечує значне поліпшення якості життя. Про останнє повідомили близько 85% даного дослідження.

Комбінація альверину цитрату та симетикону зменшує потребу у призначенні додаткових ліків і може бути легко «вбудована» у ступінчастий алгоритм оптимального симптоматичного лікування СПК.

Висновок: Метеоспазміл є безпечним та ефективним засобом для полегшення симптомів СПК через 2-4 тижні. Комбінація альверину цитрат/ симетикон здатна зменшувати не лише біль та дискомфорт у животі, а й інші симптоми, які часто супроводжують СПК: здуття, відчуття розтягнення живота, розлади стільця. У зв’язку з цим, Метеоспазміл може застосовуватися як рутинний терапевтичний засіб для лікування пацієнтів з СПК у клінічній практиці. Додатковою перевагою Метеоспазмілу є зменшення кількості таблеток, необхідних для максимального усунення симптомів.

Wang X, Feng Y, Li J, Tian Z, Wei D, Qi L, Fang L, Wu K. (2014) Routine clinical administration of 4-week alverine citrate and simeticone combination relief global IBS symptoms. Open Journal of Gastroenterology, 4, 32-39. doi: 10.4236/ojgas.2014.41006.

Синдром подразненого кишечника (СПК) – це хронічний розлад функціонування осі «кишечник – мозок», який характеризується рецидивуючим абдомінальним болем або дискомфортом і періодичними епізодами діареї або закрепів. СПК є найпоширенішою гастроентерологічною хворобою, яка найчастіше уражає молодих жінок та жінок середнього віку.

Залежно від домінуючого симптому, СПК поділяють на СПК з діареєю (СПК-Д), СПК з закрепом (СПК-З) та змішаний тип (СПК-М). СПК суттєво погіршує якість життя, тому контроль симптомів виступає провідною ціллю лікування цієї хвороби.

Для симптоматичної терапії СПК запропоновані різноманітні препарати, зокрема, часто застосовується комбінація спазмолітика альверину з антипінним засобом симетиконом. Альверин пригнічує гіперчутливість кишечника, а симетикон усуває здуття живота та асоційований із ним біль, водночас підсилюючи антиноціцептивну дію альверину. Продемонстровано, що комбінація альверин/симетикон ефективно зменшує біль та дискомфорт у животі, а також покращує якість життя.

У пацієнтів з СПК спостерігаються також зміни мікробіому кишечника, у зв’язку з чим запропоновано застосовувати для лікування пробіотики. Лікування пробіотиками має різну ефективність у різних дослідженнях, що свідчить про те, що оптимальна комбінація видів та штамів мікроорганізмів є індивідуальною.

У даному рандомізованому сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні взяли участь 55 пацієнтів із змішаним та діарейним підтипами СПК. Учасників рандомізували на три групи: пробіотика (Lactobacillus plantarum CECT 7484, L. plantarum CECT 7485 та Pediococcus acidilactici CECT2 1р./добу), пробіотика у поєднанні з альверином/симетиконом (60/300 мг 3 р./добу) та плацебо. Лікування тривало 6 тижнів.

Покращення якості життя, асоційоване з СПК, спостерігалося у всіх трьох групах лікування, але у групі пробіотика + альверину/симетикону воно було найбільш вираженим. Частка відповіді на лікування також була найвищою у групі комбінованої терапії: 68,4% проти 50,0% у групі пробіотика і 16,7% у групі плацебо (рис. 1).

Рис. 1. Частка відповіді на терапію у різних групах лікування

Найпотужніше зниження інтенсивності болю відзначалося у групі комбінованої терапії (на 2,1 ± 0,5 бали), меншим воно було у групі пробіотика (на 1,7 ± 0,6 бали) і ще меншим – у групі плацебо (на 1,0 ± 0,4 бали). Консистенція калу за Брістольською шкалою покращилася лише у двох групах лікування, але не у групі плацебо; покращення було найбільш вираженим у групі комбінованого лікування.

Побічних ефектів, пов’язаних з лікуванням, не спостерігалося у жодній із груп лікування.

Висновок: додавання до пробіотика комбінації альверину/симетикону збільшувало частку відповіді на

Рис. 2. Переваги альверину/симетикону при додаванні до пробіотика у лікуванні СПК-Д

лікування, сприяло покращенню якості життя пацієнтів з СПК, зменшувало біль та діарею (рис. 2).

Рис. 2. Переваги альверину/симетикону при додаванні до пробіотика у лікуванні СПК-Д

Barraza-Ortiz DA, Pérez-López N, Medina-López VM, Minero-Alfaro JI, Zamarripa-Dorsey F, Fernández-Martínez NDC, Llorente-Ramón A, Ramos-Aguilar GA. Combination of a Probiotic and an Antispasmodic Increases Quality of Life and Reduces Symptoms in Patients with Irritable Bowel Syndrome: A Pilot Study. Dig Dis. 2021;39(3):294-300. doi: 10.1159/000510950.

Синдром подразненого кишечника (СПК) являє собою поширене захворювання, яке характеризується болем та/або дискомфортом у животі та асоціюється з закрепом та/або діареєю і – часто – здуттям живота, які не пояснюються анатомічними вадами або біохімічними порушеннями. Поширеність СПК у Європі та Північній Америці становить 8-15%.

Для симптоматичного лікування функціональних хвороб кишечника у Європі з 1990 р. застосовується комбінація альверину цитрату та симетикону (60/300 мг, Метеоспазміл). Альверину цитрат чинить вплив на моторну функцію кишківника та його чутливість за рахунок пригнічення кальцій-залежної та незалежної збудливості нейронів, а також інактивації кальцієвих каналів L-типу гладком’язових клітин. У експериментах продемонстровано також антиноціцептивну дію альверину. Своєю чергою, симетикон протидіє піноутворенню та зменшує проникність стінки товстого кишечника, запобігаючи проникненню речовин, які запускають процеси імунної відповіді.

У даному рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні, проведеному у 17
клініках Угорщини та Польщі, взяли участь 412 дорос лих пацієнтів з СПК (середній вік – 46,2±13,9 р.),

Рис. 1. Зменшення болю у животі протягом періоду лікування

рандомізованих у групи Метеоспазмілу та плацебо (3 р./добу протягом 4 тижнів).

Через 4 тижні Метеоспазміл продемонстрував достовірно кращу ефективність у зменшенні болю/дискомфорту у животі за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ), ніж плацебо: середня оцінка у групі Метеоспазмілу склала 40,0 мм, а у групі плацебо – 50,0 мм (рис. 1).

Рис. 1. Зменшення болю у животі протягом періоду лікування

Крім того, наприкінці періоду лікування на терапію відповіло достовірно більше пацієнтів групи Метеоспазмілу (46,8% порівняно з 34,3% у групі плацебо) (рис. 2).

Рис. 2. Частка осіб, які відповіли на лікування, через 4 тижні

Порівняно з плацебо, вже через тиждень лікування біль/дискомфорт у животі більш виражено зменшились у групі Метеоспазмілу, хоча різниця була неістотною. Через 2 тижні ця відмінність досягла рівня істотності, крім того, на лікування Метеоспазмілом відповіло достовірно більше учасників: 27,9% проти 17,2% у групі плацебо.

Позитивну загальну оцінку лікуванню частіше давали учасники групи Метеоспазмілу, негативну – групи плацебо.

Поширеність побічних ефектів у групах дослідження достовірно не відрізнялась (17,9% для Метеоспазмілу та 24,4% для плацебо). Побічні ефекти, асоційовані з лікуванням, спостерігалися лише у 3,4% осіб групи Метеоспазмілу та у 5,9% осіб групи плацебо.

Таким чином, у даному дослідженні полегшення болю/дискомфорту у животі було більш значущим на тлі Метеоспазмілу порівняно із плацебо. Краща ефективність асоціювалася із більшою кількістю пацієнтів, які відповіли на лікування.

На початку дослідження діарея або закреп мали місце у 84% пацієнтів. Аналіз підтипу СПК, проведений авторами дослідження на основі щоденників пацієнтів, виявив, що у 23% учасників спостерігався тип СПК із закрепом, а у 22% – з діареєю. Однак оскільки встановлення підтипу СПК за щоденниками є складним, провідною скаргою включених у дослідження пацієнтів був сильний біль або дискомфорт, а літературні дані свідчать, що ця скарга є більш вираженою за наявності змішаного типу СПК, можна припустити, що в учасників дослідження мав місце саме цей тип.

Після 4 тижнів лікування кількість пацієнтів, які повідомляли про закреп як про домінуючий тип стільця протягом останніх 7 днів, у групі Метеоспазмілу знизилася з 45 (21,9%) до 29 осіб (14,1%), а у групі плацебо – з 51 (25%) до 23 осіб (11,3%). Кількість пацієнтів, які повідомляли про діарею, на тлі прийому Метеоспазмілу зменшилася з 45 (21,9%) до 18 осіб (8,8%), а на тлі прийому плацебо – з 47 (23%) до 32 осіб (15,7%).

Оскільки нормалізація консистенції калу не залежала від лікування, її причиною, скоріше за все, є природний перебіг СПК, хоча не можна виключити, що деякі пацієнти могли перейти з групи закрепу у групу діареї і навпаки.

Висновок: пероральний прийом Метеоспазмілу 3 р./добу протягом 4 тижнів достовірно зменшує біль та дискомфорт у животі у пацієнтів з СПК незалежно від типу хвороби. Метеоспазміл є вагомою можливістю лікування СПК для пацієнтів на первинній і вторинній ланках медичної допомоги.

Wittmann T, Paradowski L, Ducrotté P, Bueno L, Andro Delestrain MC. Clinical trial: the efficacy of alverine citrate/simeticone combination on abdominal pain/discomfort in irritable bowel syndrome–a randomized, double-blind, placebo-controlled study. Aliment Pharmacol Ther. 2010;31(6):615-24.