Огляд статті D.M. Brenner та B.E. Lacy «Спазмолітики при хронічному абдомінальному болю» 2021
Хронічний абдомінальний біль (ХАБ) – це поширений шлунково-кишковий симптом, який супроводжує низку функціональних хвороб травного тракту, зокрема синдром подразненого кишечника (СПК), функціональну диспепсію та синдром центрально опосередкованого абдомінального болю. Функціональні хвороби травного тракту є дуже поширеними і призводять до погіршення якості життя та збільшення використання ресурсів охорони здоров’я.
Рис. 1. Патогенетичне підґрунтя та лікування хронічного абдомінального болю
У розвитку абдомінального болю провідну роль відіграють зміни моторної функції
шлунково-кишкового тракту та вісцеральної чутливості, тому ХАБ переважно лікують за допомогою спазмолітиків з різними механізмами дії (антихолінергічними/ антимускариновими засобами, інгібіторами кальцієвих каналів, прямими релаксантами гладеньких м’язів) (рис. 1).
Метою даного огляду стала оцінка ефективності та безпеки найчастіше використовуваних спазмолітиків:
альверину, дицикломіну, гіосцину, гіосциаміну, мебеверину, отилонію, пінаверію та тримебутину (рис. 2).
Рис. 2. Механізм дії найчастіше застосовуваних спазмолітиків
Авторами було проведено літературний пошук у базах даних PubMed та Embase з моменту їх заснування до грудня 2020 р. До остаточного аналізу було включено 28 досліджень.
Рис. 2. Механізм дії найчастіше застосовуваних спазмолітиків
Слід зауважити, що порівняння перерахованих вище фармакопрепаратів утруднене методологічними відмінностями у дослідженнях, різними профілями пацієнтів, різними дозами та тривалістю лікування.
Крім того, з плином часу визначення та діагностичні критерії СПК змінилися, що утруднює аналіз досліджень спазмолітиків. Так, Римські критерії-IV вже не включають дискомфорт у животі як провідний симптом, оскільки ця ознака носить неоднозначний характер і у деяких мовах не має підходящого термінологічного відповідника. Тривалість симптомів, необхідна для діагностики СПК, зросла з ≥3 днів/міс у Римських критеріях-III до ≥1 дня/тиждень у Римських критеріях-IV. Крім того, після публікації більшості проаналізованих досліджень Управління продовольства та медикаментів США (FDA) опублікувала керівні вказівки щодо визначення відповіді на лікування у клінічних дослідженнях СПК, тому варто зазначити, що лише одне із включених до мета-аналізу досліджень відповідає цим керівним вказівкам.
Інгібітори кальцієвих каналів широко застосовуються для лікування ХАБ у Канаді та/або Мексиці. Застосуванню альверину було присвячено два рандомізованих плацебо-контрольованих дослідження, включені у даний мета-аналіз. В одному із цих досліджень було продемонстровано достовірне зменшення абдомінального болю при СПК на тлі альверину у поєднанні з симетиконом (60 мг/300 мг) порівняно з плацебо. Профіль безпеки даної комбінації відповідав профілю безпеки плацебо.
В іншому дослідженні через 12 тижнів спостерігалося співставне зменшення таких симптомів як абдомінальний біль і здуття та покращення загального самопочуття на тлі застосування альверину у дозі 120 мг 2 р./добу та плацебо. Зменшення болю у животі відзначили 66% учасників групи альверину та 58% учасників групи плацебо. Для альверину також було виявлено більш виражене зменшення частоти дефекацій, ніж для плацебо. Зниження тяжкості та частоти появи симптомів було зафіксовано у 51% та 49% учасників групи альверину та лише у 44% та 42% осіб групи плацебо, однак ці відмінності не досягли рівня істотності, що, імовірно, обумовлено недостатньою тривалістю дослідження та потужним плацебо-ефектом усіх видів лікування при СПК. Порівняно з плацебо, у групі альверину спостерігалася менша частка пацієнтів, які відзначили ≥1 побічного ефекту.
Дицикломіну було присвячено два дослідження, у яких даний препарат зменшував виразність симптоматики СПК порівняно з плацебо; у одному із них профіль безпеки дицикломіну був співставним із плацебо, а у іншому дицикломін спричиняв достовірно більше побічних явищ (69% проти 16%).
Прийом гіосцину тривалістю 4 тижні – 3 місяці також перевищував ефективність плацебо при лікуванні СПК, натомість подібний до гіосцину гіосциамін не забезпечував кращого за плацебо результату.
Ефективність мебеверину вивчалася у двох рандомізованих плацебо-контрольованих дослідженнях, у обох із яких прийом цього препарату (100 мг 4 р./добу протягом 16 тижнів та 135 мг 3 р./добу протягом 6 тижнів) не продемонстрував переваг над плацебо у зменшенні абдомінального болю та здуття живота.
Ефективність та безпека отилонію вивчалися у чотирьох дослідженнях, у трьох із яких цей препарат у дозі 40 мг 3 р./добу зменшував частоту появи болю у животі порівняно з плацебо, а в одному – не продемонстрував жодних переваг.
Три з п’яти досліджень, присвячених пінаверію, були опубліковані до 1995 р. і демонстрували здатність цього засобу зменшувати біль у животі при СПК. Пізніші дослідження також отримали позитивні результати, однак у одному із них пінаверій поєднували з симетиконом.
У чотирьох дослідженнях тримебутину дані щодо зменшення болю у животі та безпеки препарату були неоднозначними, хоча деякі з випробувань продемонстрували ефективність цього засобу.
Висновок. Дані щодо застосування спазмолітиків при функціональних захворюваннях травного тракту, включаючи СПК та функціональну диспепсію, є обмеженими в силу особливостей проведених досліджень (невеликих популяцій учасників, короткотривалого лікування, гетерогенності кінцевих точок). Це обумовлює потребу у подальших дослідженнях.
Brenner DM, Lacy BE. Antispasmodics for Chronic Abdominal Pain: Analysis of North American Treatment Options. Am J Gastroenterol. 2021;116(8):1587-1600. doi: 10.14309/ajg.0000000000001266.